Міні-заняття як форма організації мовленнєво-розвивальної діяльності дошкільників
Види та типи занять у сучасному ДНЗ. Пам'ятка для молодого вихователя
Заняття - одна з основних форм освітньої роботи з дошкільниками, яка дозволяє комплексно вирішувати всі поставлені завдання. На занятті вихователь займає ведучу позицію, а діти оволодівають навчальною діяльністю - вмінням слухати і чути мову дорослого, діяти у відповідності з вказівками, досягати потрібних результатів. Дитина на занятті має набути ті знання, якими вона користуватиметься у житті, і які забезпечать її самодостатність та мінімум практичних умінь.
Отже, організовуючи заняття як запланований і систематичний захід, необхідно визначати його мету. Мета полягає в тому, чи це заняття має навчальний характер, де накопичуються знання, вміння та практичні навички, а чи це заняття буде носити розвивальний характер, на якому діти самостійно здобувають знання, використовуючи набутий досвід на попередніх заняттях. Заняття розвивального характеру проводиться з метою поглиблення та поширення знань, розвитку логічного мислення: бажання висловити думку, довести її, обґрунтувати.
З метою усунення недоліків у знаннях дітей з будь-якого розділу програми проводяться індивідуально-корекційні заняття.
Інноваційні види занять у ДНЗ
Тематичні заняття підпорядковуються певній темі та одній меті з вирішенням програмових завдань одного розділу програми. Ці заняття використовуються, коли формуються знання дітей (таке заняття носить навчальний характер). При формуванні нових знань використовують навчально-ігрове або навчально-пізнавальне заняття. Ці заняття організовуються на основі дидактичного матеріалу, літературного тексту з елементами експериментування тощо.
Комплексні заняття складаються з кількох взаємопов'язаних між собою частин, які підпорядковуються єдиній меті з одного розділу програми (розвиток мовлення, математика, малювання, ліплення, аплікація) і доповнюють одна одну. Комплексне заняття спрямоване на всебічне розкриття певної теми засобами різних видів діяльності, що послідовно змінюють одна одну. Воно може носити як навчальний, так і розвивальний характер.
Комбіновані заняття складаються з кількох частин і розділів програми, майже не пов'язаних між собою (наприклад, розвиток мовлення і малювання; математика і фізкультура; валеологія і музика; музика і малювання та ін.).
Інтегровані заняття охоплюють декілька розділів програми, використовуючи різні види діяльності навколо однієї теми, що стимулюють пізнавальну діяльність. Ці заняття носять розвивальний характер і використовуються на закріплення раніше засвоєних знань та для введення елементів новизни відповідно до теми заняття. Результатом впровадження таких занять у ДНЗ є формування системного мислення дошкільників, збудження уяви, позитивно-емоційного ставлення до процесу пізнання, формування цілісної картини світу.
Контрольно-діагностичні заняття проводяться з метою перевірки, контролю, аналізу сформованості знань, умінь і навичок дітей та їх пізнавальних інтересів (в кінці кварталу, півріччя, навчального року). Сучасна дидактика пропонує проводити підсумково-контрольні (контрольно-діагностичні) заняття з опорою на діяльнісний підхід, використовуючи широкий арсенал практичних методів, ігрових прийомів у ситуаціях сюрпризності, пошуку, вибору, експериментування. Їх можна проводити у формі ігор, вікторин, конкурсів, турнірів, брей-рингів тощо, які дають змогу дітям продемонструвати свої здобутки в розвитку і навчанні в процесі змістовної зайнятості, партнерської взаємодії й невимушеного спілкування.
Широко втілюються в практику нетрадиційні заняття, як інноваційна форма роботи з дітьми. Це - міні-заняття, заняття-мандрівка, заняття-сюрприз, заняття-казка, заняття-пошук, заняття-відкриття, заняття-вікторина, фізкультурно-оздоровчі заняття, уроки ввічливості, уроки милосердя і доброти, урок пам'яті, клуб «Що? Де? Коли?», заняття-квест (розвідницька гра-змагання, в якій за відгадування загадок гравці отримують бонуси; суть заняття-квесту - привести дітей у стан захоплення спільною метою, як от:) пошуком скарбу, визволення друзів з полону, допомогою веселим чоловічкам тощо).
На заняттях з розвитку мовлення вихователь проводить цілеспрямовану лінгвістичну підготовку дітей до навчання в школі, комплексно формує мовленнєві вміння й навички, збагачує словник дітей. Тож заняття різних видів і типів є провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення (А.М. Богуш).
Класифікація мовленнєвих занять (за А.М. Богуш)
За своєю спрямованістю мовленнєві заняття бувають:
- комплексні (плануються перших три тижні кожного місяця), у процесі яких комплексно реалізують завдання з трьох розділів програми з освітньої лінії «Мовлення дитини» (наприклад: розвиток зв'язного мовлення + формування звукової культури + формування граматично правильного мовлення);
- тематичні (або спеціальні), проводяться в кінці кожного місяця і спрямовані на розв'язання якогось одного мовленнєвого завдання (наприклад, розвиток словника або формування граматично правильного мовлення; формування звукової культури мовлення чи зв'язного мовлення);
- контрольні, які планують і проводять в усіх вікових групах з метою перевірки мовленнєвих навичок і вмінь дітей протягом кварталу (півріччя), що дає змогу вихователю вчасно коригувати індивідуальну мовленнєву роботу з дітьми;
інтегровані (з пріоритетом мовленнєвих завдань) - ефективний засіб для закріплення набутих дітьми мовленнєвих умінь та навичок і збагачення пізнавального досвіду з метою більш повного і глибокого розкриття теми, успішного розв'язання мовленнєвих та розумових завдань з різних розділів програми. Інтегровані заняття можна проводити, починаючи з І молодшої групи (А.М. Богуш).
За способом організації дітей заняття в ДНЗ бувають:
- фронтальні (загальногрупові, колективні), що проводяться одразу з усією групою дітей;
- підгрупові (в окремих методичних джерелах їх називають груповими), для яких організують по 8-15 дітей, розділяючи групу на дві підгрупи. Підгрупи слід формувати за психологічним віком, орієнтуючись на інтереси, ситуативні бажання, здібності, інші суб'єктивні й об'єктивні чинники;
- індивідуально-підгрупові (або індивідуально-групові), на яких об'єднують по 4-8 дітей, чим забезпечують можливість здійснення диференційованого й індивідуального підходів;
- індивідуальні, які проводяться і з окремими дітьми, і з маленькими підгрупами по 2-4 осіб, якщо ці діти потребують індивідуальної навчально-розвивальної роботи однакової чи подібної спрямованості.
Основні вимоги щодо проведення занять:
- вказати тему заняття;
- вказати тип, вид заняття;
- чітко визначити навчальні, розвивальні та виховні завдання згідно програми та віку;
- початок заняття цікавий, інтригуючий;
- обов'язкова ігрова форма проведення;
- чітка мотивація всіх видів діяльності дітей.
Правила проведення занять:
- оптимальний темп заняття та раціональне використання часу;
- чіткість та доступність пояснень;
- врахування почуттів дітей, наявність зацікавлюючих моментів та заохочень;
- мінімальна кількість вказівок та повчань;
- лагідний тон;
- різноманітність форм роботи та зміни видів діяльності дітей.
Усі заняття в групі
молодшого дошкільного віку.
4-й рік життя
10 найкращих фільмів для дітей, що пояснюють складні питання просто
Деніел Койл, автор бестселера «Код таланту», відомий американський журналіст і публіцист, редактор популярного журналу «Аутсайд», стверджує, що шанси дитини можна істотно підвищити, взявши до уваги один ключовий момент: великими не народжуються, ними стають.
Койл провів два роки в дев'яти найпрестижніших виховних закладах світу – крихітних чарівних місцях, в яких вирощують величезну кількість талантів міжнародного класу в галузі спорту, мистецтва, музики та математики. І що ж він знайшов? Абсолютно невірне уявлення батьків про те, як стають генієм. «Величезний талант не записаний у ДНК дитини, – каже Койл. – Це результат дії яскравого й потужного паттерна (шаблону), який поєднує в собі три рушійні сили: цільові методи практики, специфічні методи мотивації та коучинг (тренінг)».
Те, як діти практикуються, як вони реагують на невдачу, як їх хвалять і критикують – усе це відіграє величезну роль у ймовірності досягнення ними величі в майбутньому. «Звісно, не всі виростають Мікеланджело або Майклом Джорданом, – відзначає Койл, – але їх рівень геніальності не випадковий. Виразний і сильний паттерн допомагає батькам на рівні нейрофізіології розблокувати процес навчання дітей».
Хочете створити свій власний виховний заклад? Койл пропонує шість стратегій розкриття талантів у дітей.
Койл провів два роки в дев'яти найпрестижніших виховних закладах світу – крихітних чарівних місцях, в яких вирощують величезну кількість талантів міжнародного класу в галузі спорту, мистецтва, музики та математики. І що ж він знайшов? Абсолютно невірне уявлення батьків про те, як стають генієм. «Величезний талант не записаний у ДНК дитини, – каже Койл. – Це результат дії яскравого й потужного паттерна (шаблону), який поєднує в собі три рушійні сили: цільові методи практики, специфічні методи мотивації та коучинг (тренінг)».
Те, як діти практикуються, як вони реагують на невдачу, як їх хвалять і критикують – усе це відіграє величезну роль у ймовірності досягнення ними величі в майбутньому. «Звісно, не всі виростають Мікеланджело або Майклом Джорданом, – відзначає Койл, – але їх рівень геніальності не випадковий. Виразний і сильний паттерн допомагає батькам на рівні нейрофізіології розблокувати процес навчання дітей».
Хочете створити свій власний виховний заклад? Койл пропонує шість стратегій розкриття талантів у дітей.
Спостерігайте за крихітними та потужними елементами «загоряння». Зовсім не просто «глибоко практикуватися», це вимагає від нас пристрасті, мотивації, наполегливості та емоційного палива, яке ми називаємо коханням. Коли мова заходить про мотивацію, результати нових досліджень показують, що ми всі народжуємося з неврологічними еквівалентами пускових тригерів. Як тільки особистість дитини щільно зростається з метою, спрацьовує тригер і вивільняється ціле цунамі несвідомої мотиваційної енергії. Койл акцентує увагу на дослідженні, що вивчало молодих музикантів: діти, які бачили себе дорослими музикантами в майбутньому, вчились на 400 % швидше, ніж діти, які цього не робили. «Це не гени змусили дітей досягти успіху, це паливо, що міститься всередині крихітної ідеї: я хочу бути схожим на них», – каже Койл.
Зрозумійте, що практика не буває рівною – зовсім ні. Виховним закладам давно відомо про вирішальний момент, який наука тільки-но відкриває для себе: професійні навички значно посилюються, коли ми балансуємо на межі наших здібностей, роблячи помилки та виправляючи їх, – це і є «глибока практика». Звідси висновок: помилки – це зовсім не вирок, це інформація, яку ми повинні використовувати, щоб у короткі строки набути навички майстерності. Діти, які здатні аналізувати свої помилки не з позиції невдач, а як необхідне паливо для навчання, – це і є ті, хто в кінцевому підсумку стане генієм.
Визнайте, що повільна практика – це продуктивна практика. Така техніка є спільною для практично будь-яких виховних закладів: від тенісу до гри на віолончелі та математики. Чому це працює? Коли ви просувається повільно, то можете відчути й виправити більшу кількість помилок, навчаючись побудови більш якісної логічної послідовності у процесі здобуття майстерності. У «Meadowmount» – школі класичної музики, випускниками якої є в тому числі віолончеліст Йо-Йо Ма і скрипаль Іцхак Перельман, є одне правило: ви повинні грати настільки повільно, щоби перехожий не зміг упізнати цю мелодію. Як каже один тренер: «Суть не в тому, наскільки швидко ви це робите, а в тому, наскільки правильно ви це можете виконати, роблячи якомога повільніше».
Сила похвали, а не природні здібності. Коли ми хвалимо інтелект дитини, вона реагує на це меншою здатністю до ризику. Коли ми хвалимо зусилля, то діти зазвичай стають більш налаштованими на ризик, роблять помилки і вчаться на них – у цьому суть глибокої практики та навчання. Коли виховні заклади використовують певні словесні прийоми – це зовсім не просто так. Наприклад, деякі тенісисти не кажуть, що вони «грають» у теніс, а кажуть, що «борються» чи «воюють за перемогу».
Заохочуйте наслідування (імітацію). Копіювання – це неврологічно короткий шлях до здобуття навичок майстерності. Не важливо, пишете ви чи танцюєте, якщо ви у фарбах представите собі, як уже досягли максимального результату, – це стане першим важливим кроком, який насправді наблизить вас до цієї мети. Тім Галлві, автор та інструктор з тенісу, учить гравців-початківців за допомогою 20-хвилинної мімікрії (наслідування), не промовляючи при цьому жодного слова з інструкцій.
Трохи відійдіть у бік. Тільки всередині самого малюка може виникнути та якість глибокої практики, яка вирощує навички майстерності, а не від його батьків, нехай навіть при цьому у них найкращі спонукання. Як каже Керол Двек (психолог зі Стенфорда), усі поради батькам можна умовно розділити на два найважливіших аспекти: звернути увагу на те, куди спрямовані пильні погляди їхньої дитини; хвалити її за кожне її зусилля.
Інакше кажучи, не залиште без уваги той момент, коли ваша дитина закохається, і допоможіть їй з розумом використати енергію любові.
«Коли ви почнете думати про талант як про процес, коли побачите силу певних видів практики, зверніть увагу на внутрішню пристрасть і налаштуєтесь на певні навчальні сигнали, які вам необхідно буде подати дитині, – життя зміниться», – каже Койл.
Як і більшість великих змін, усе проявляється у дрібницях. «Для нашої родини вони, наприклад, у тому, що, коли наш син розучує на піаніно складний твір, моя дружина спонукає його грати тільки перший такт або просто перші п'ять нот знову і знову, спостерігаючи, як він робить маленькі кроки, доки не вигострить майстерність. Або коли наші дочки, покатавшись на лижах, навперебій розповідають, як вони падали купу разів, і ми вбачаємо в цьому те, що вони катаються все краще і краще», – ділиться Койл (звісно, цей принцип краще працює у випадку з катанням на лижах, ніж з водінням автомобіля).
Навчання дітей того, що талант – це не вроджена властивість, дозволяє їм абсолютно по-новому подивитись на невдачі. Невдача – це не вирок, це шлях уперед. І помилки – це зовсім не те, чого треба соромитися, це кроки на шляху до успіху. Без них велич неможлива.
Зрозумійте, що практика не буває рівною – зовсім ні. Виховним закладам давно відомо про вирішальний момент, який наука тільки-но відкриває для себе: професійні навички значно посилюються, коли ми балансуємо на межі наших здібностей, роблячи помилки та виправляючи їх, – це і є «глибока практика». Звідси висновок: помилки – це зовсім не вирок, це інформація, яку ми повинні використовувати, щоб у короткі строки набути навички майстерності. Діти, які здатні аналізувати свої помилки не з позиції невдач, а як необхідне паливо для навчання, – це і є ті, хто в кінцевому підсумку стане генієм.
Визнайте, що повільна практика – це продуктивна практика. Така техніка є спільною для практично будь-яких виховних закладів: від тенісу до гри на віолончелі та математики. Чому це працює? Коли ви просувається повільно, то можете відчути й виправити більшу кількість помилок, навчаючись побудови більш якісної логічної послідовності у процесі здобуття майстерності. У «Meadowmount» – школі класичної музики, випускниками якої є в тому числі віолончеліст Йо-Йо Ма і скрипаль Іцхак Перельман, є одне правило: ви повинні грати настільки повільно, щоби перехожий не зміг упізнати цю мелодію. Як каже один тренер: «Суть не в тому, наскільки швидко ви це робите, а в тому, наскільки правильно ви це можете виконати, роблячи якомога повільніше».
Сила похвали, а не природні здібності. Коли ми хвалимо інтелект дитини, вона реагує на це меншою здатністю до ризику. Коли ми хвалимо зусилля, то діти зазвичай стають більш налаштованими на ризик, роблять помилки і вчаться на них – у цьому суть глибокої практики та навчання. Коли виховні заклади використовують певні словесні прийоми – це зовсім не просто так. Наприклад, деякі тенісисти не кажуть, що вони «грають» у теніс, а кажуть, що «борються» чи «воюють за перемогу».
Заохочуйте наслідування (імітацію). Копіювання – це неврологічно короткий шлях до здобуття навичок майстерності. Не важливо, пишете ви чи танцюєте, якщо ви у фарбах представите собі, як уже досягли максимального результату, – це стане першим важливим кроком, який насправді наблизить вас до цієї мети. Тім Галлві, автор та інструктор з тенісу, учить гравців-початківців за допомогою 20-хвилинної мімікрії (наслідування), не промовляючи при цьому жодного слова з інструкцій.
Трохи відійдіть у бік. Тільки всередині самого малюка може виникнути та якість глибокої практики, яка вирощує навички майстерності, а не від його батьків, нехай навіть при цьому у них найкращі спонукання. Як каже Керол Двек (психолог зі Стенфорда), усі поради батькам можна умовно розділити на два найважливіших аспекти: звернути увагу на те, куди спрямовані пильні погляди їхньої дитини; хвалити її за кожне її зусилля.
Інакше кажучи, не залиште без уваги той момент, коли ваша дитина закохається, і допоможіть їй з розумом використати енергію любові.
«Коли ви почнете думати про талант як про процес, коли побачите силу певних видів практики, зверніть увагу на внутрішню пристрасть і налаштуєтесь на певні навчальні сигнали, які вам необхідно буде подати дитині, – життя зміниться», – каже Койл.
Як і більшість великих змін, усе проявляється у дрібницях. «Для нашої родини вони, наприклад, у тому, що, коли наш син розучує на піаніно складний твір, моя дружина спонукає його грати тільки перший такт або просто перші п'ять нот знову і знову, спостерігаючи, як він робить маленькі кроки, доки не вигострить майстерність. Або коли наші дочки, покатавшись на лижах, навперебій розповідають, як вони падали купу разів, і ми вбачаємо в цьому те, що вони катаються все краще і краще», – ділиться Койл (звісно, цей принцип краще працює у випадку з катанням на лижах, ніж з водінням автомобіля).
Навчання дітей того, що талант – це не вроджена властивість, дозволяє їм абсолютно по-новому подивитись на невдачі. Невдача – це не вирок, це шлях уперед. І помилки – це зовсім не те, чого треба соромитися, це кроки на шляху до успіху. Без них велич неможлива.
Пам'тка для вчителів
"Негативні ознаки заняття проведеного без творчості"
або
"Чого не повинно бути ніколи"
"Негативні ознаки заняття проведеного без творчості"
або
"Чого не повинно бути ніколи"
- Відсутність плану заняття;
- Відсутність чітких цілей заняття;
- Невміння вихователя поставити і виконати програмові завдання;
- Відсутність бажання проводити заняття;
- Неспроможність вихователя бачити заняття в перспективі його розвитку;
- Використання тільки фронтальних способів організації дітей;
- Приділення уваги тільки вербальним методам спілкування з дітьми;
- Одноманітність структури заняття. Бідний його зміст;
- Дисциплінарні відносини з дітьми;
- Використання застарілих шаблонів занять;
- Відсутність комплексних завдань;
- Відсутність ігрових дій, ігрових вправ та інш.;
- Гальмування творчості дітей на заняттях;
- Відсутність самостійності, розкутості дітей, вільного спілкування;
- Спілкування вихователя з дітьми по типу «над дітьми», а не «поруч з ними»;
- Відсутність педагогічного такту, етики з боку вихователя;
- Невміння використати авторські програми, педагогічний досвід в практику своєї роботи;
- Невміння використати акторські здібності, невміння перетворити заняття в маленький театр чи казку.
"Пам'ятка для вихователів щодо забезпечення сприятливої адаптації дитини до умов дошкільного закладу"
• приймаючи новачка, спочатку назвіться самі;
• розмовляти з дитиною треба на рівні її очей;
• поцікавтеся, як звуть дитину вдома. Індивідуалізовані звернення допомагають налагодити стосунки − немає кращої музики для людини, ніж її ім'я!";
• розпитайте маму, що вміє малюк робити самостійно, але не забувайте і про певне "застрягання" в розвитку у стресових ситуаціях;
• поцікавтеся у батьків про індивідуальні особливості малюка (як любить засинати, що любить їсти або що категорично не їсть і обов'язково, які продукти харчування викликають алергію);
• упродовж перших 3-5 тижнів перебування у дитячому садку варто зберігати "домашні" звички дитини;
• у групі новачків обов'язковим є називання наступних подій-переходів від одного режимного процесу до іншого;
• забезпечте вільний режим перебування дитини в дитячому садку (довільний час приходу в групу, додаткові вихідні дні тощо);
• основне завдання вихователя − заслужити довіру малюка.
Дотримання правил прийому новачків педагогами всіх категорій дозволить встановити довірливі стосунки з дитиною і її сім'єю та зберегти здоров'я малюка у цей період, що є головним завданням і окремого педагога і дошкільної установи загалом. Оскільки навіть такий складний період, як входження малюка у нову ситуацію життєдіяльності, не має негативно позначатися на його розвиткові.
*********************************************************************************
ЩО РОБИТИ ВИХОВАТЕЛЮ, ЯКЩО ДІТИ ЙОГО НЕ СЛУХАЮТЬСЯ? КОРИСНІ ПОРАДИ
Попри знання, досвід та роки роботи, інколи бувають ситуації, коли вихованці стають немов «неконтрольованими». Як діяти вихователю, щоб і свої нерви зберегти, і дітей заспокоїти, і без сліз обійтися.
ЧОМУ ДІТИ НЕ СЛУХАЮТЬ ВИХОВАТЕЛЯ?
Серед основних причин можна назвати такі:
– нестача досвіду у вихователя;
– дітям бракує уваги;
– вихователь не вміє організувати цікаве дозвілля;
– неправильне розділення емоційного навантаження та невчасне перемикання уваги;
– вікові кризи (наприклад, криза 3-х років);
В ЧОМУ ГОЛОВНА ПОМИЛКА?
Головна помилка вихователя – це намагання домогтися дисципліни будь-якою ціною. Хоча ваші вихованці і малі, однак дуже тонко відчувають людські емоції і часто ваш тиск може призвести до ще більшого протесту.
ЩО РОБИТИ?
«Золота» порада для вихователя – спостерігайте за дітьми. Ось так просто. Хоча це лише на перший погляд. Адже спостерігати – це означає ще й пізнавати: займатися з дітьми їх «дитячими» справами, намагатися якомога більше про них дізнатися та врешті зблизитися. Це якраз і є той славнозвісний індивідуальний підхід, про який усі так полюбляють говорити, проте мало кому вистачає терпіння та мудрості, щоб його застосувати.
ВИПРОБУВАННЯ НА МІЦНІСТЬ
У процесі спостережень визначте, у які моменти діти починають поводитися нечемно, дуже часто вони таким чином випробовують вихователя на міцність й намагаються «прозондувати грунт» – до якої межі їм дозволено зайти.
ЯК ЗНАЙТИ СВОЇ СЛАБКІ МІСЦЯ?
Для того щоб ситуація з поведінкою дітей стала трішки зрозумілішою, дайте відповідь на такі запитання:
– У які моменти діти починають поводитися погано (на що реагують, проти чого протестують)?
– Яким був підхід до дітей у педагога, який працював раніше? Можливо, діти звикли до інших методів? Це не означає, що слід робити так само, ці знання вам знадобляться, щоб краще зрозуміти своїх вихованців.
– Чи завжди ви прислухаєтеся і найголовніше – чуєте дітей? Адже для гармонії у будь-яких взаєминах потрібно не лише повчати, а й навчатися самому.
– Які діти є лідерами у групі? Як вони поводяться з вами та чим їх можна було б зацікавити?
– Чи є ваші заняття цікавими для дітей?Дуже часто причина поганої поведінки в тому, що дітям нудно і нецікаво.
ВАЖЛИВЕ ПРАВИЛО ПЕДАГОГІКИ
Завжди пам’ятайте про важливе правило педагогіки – не забороняти зайвого. Не варто забороняти усе підряд, забороні підлягає лише те, що є небезпечним для дітей.
Якщо заборон надто багато, то це врешті приводить до повного їх ігнорування. Краще хай заборон буде декілька, але «залізобетонних».
ПОВАЖАЙТЕ ДІТЕЙ
Як уже зазначалося, діти дуже тонко відчувають наші емоції. Вони здатні читати їх за виразом обличчя, поглядом та навіть тембром голосу. Поважайте своїх вихованців, ставтеся до них як до особистостей. Викиньте зі свого лексикону фрази на кшталт «Виростеш – дізнаєшся», «Малий ще мене повчати» та «Старші завжди праві».
Ідеальна роль, яка підійде вихователю, це – товариш і друг. Просто – старший за них.
ТИША – НЕ ГОЛОВНЕ!
Вихователям, для яких головне – щоб у групі було тихо, варто, мабуть, замислитися над відпусткою. Тому що вихователю за покликанням буде цікаве інше: що ще придумати такого, щоб дітям було цікаво, весело і пізнавально.
Немає коментарів:
Дописати коментар